У понеділок, 16 листопада, організація «Razom We Stand» провела паралельний захід під назвою «Критично важливі мінерали для «зеленого» відновлення України: від видобутку до екологічно чистої промисловості» у павільйоні України на конференції COP31 в Анталії.
Хав’єр Касас, який очолює нашу роботу з питань мінералів для енергетичної трансформації, виступив модератором дискусії за участю Анжели Асунсьйон з Resource Justice Network, Суніла Ачарії з Recourse, Філіни Веделл, виконавчої директорки IKEM, та д-ра Альони Шуліми, відомої української юристки та спеціалістки з питань взаємодії з урядом.
Геологічний потенціал — це ще не зріла галузь
Хав’єр розпочав з результатів нашого дослідження системи видачі дозволів на видобуток в Україні, в ході якого ми виявили понад 2 000 таких дозволів. Приблизно 60 % з них стосуються будівельних матеріалів та облицювального каменю, а лише близько 5 % — промислових мінералів, металів та критично важливих мінералів. Україна має значний мінеральний потенціал, але в неї ще немає зрілої галузі критично важливих мінералів, готова до масштабування.
Попереду ще багато важливих рішень. Термін дії майже 500 дозволів на видобуток закінчується у 2026 та 2027 роках, а саме в категорії металів та критично важливих мінералів близько 30 % дозволів втратять чинність протягом цього ж періоду. Це шанс уважно розглянути питання ліцензування, власності, екологічних зобов’язань та стандартів.
Україна досягла певного прогресу, зокрема у сфері цифровізації ліцензування та розробки довгострокової стратегії щодо критично важливих мінералів, узгодженої з європейськими стандартами, але тепер головним викликом є її впровадження. У нашій статті про ризики управління критично важливими мінералами та запобігання конфліктам в Україні розглядається, що це означає на практиці.
Два послання до COP31
По-перше, прозорість є необхідною, але вона не гарантує підзвітності. Дані про ліцензії, власність та стан довкілля мають значення лише тоді, коли інституції можуть діяти на їхній основі, правила дотримуються, громади можуть брати участь, а порушення мають наслідки. Саме тому ми розробляємо інструменти моніторингу, зокрема карту компаній та ліцензій у видобувній галузі України, а також систему відстеження проєктів, пов’язаних із «Угодою про корисні копалини між США та Україною».
По-друге, критично важливий мінерал не обов’язково є «зеленим» мінералом. Графіт, літій, марганець і титан можуть бути необхідними для чистих технологій, але їхній внесок у енергетичний перехід залежить від того, як їх видобувають, як фінансуються проєкти, як управляють їхнім впливом на довкілля та хто отримує вигоду.
Що заявили учасники панельної дискусії?
Громади потребують реальної влади у прийнятті рішень. Анжела Асунсьйон наголосила, що значуща участь означає вільну, попередню та поінформовану згоду, включаючи право сказати «ні», ще до того, як проект буде задумано. Вона зазначила, що багатосторонні групи в рамках ІПВГ повинні передбачати прямі місця для зацікавлених громад та корінних народів.
Асунсьйон зазначила: «Ми знаємо, що справедливий перехід не може ґрунтуватися на нових формах колоніальної експлуатації. Ми маємо намітити шлях до справедливої трансформації, яка гарантуватиме, що всі правовласники, корінні народи та громади, які зазнають впливу у всьому ланцюгу постачання мінералів, необхідних для переходу, будуть захищені, отримають повноваження та скористаються спільним процвітанням».
Державні фінанси повинні забезпечувати суспільну цінність. Суніл Ачарія застеріг від припущення, що видобуток автоматично є рішенням кліматичних проблем, зазначивши, що багатство від корисних копалин надто часто створюється деінде, тоді як гірничі громади несуть шкоду. Для багатосторонніх банків розвитку та інших джерел державних фінансів він виклав три вимоги: економічний суверенітет та створення внутрішньої вартості, повага до прав та екологічних обмежень, а також суспільна цінність замість соціалізованого ризику та приватизованого прибутку. Не кожне родовище потрібно розробляти.
У другому раунді він запропонував оцінювати успіх за тим, скільки економічної цінності залишається в країні, чи створюються гідні робочі місця та розвиваються місцеві навички, чи мають громади доступ до інформації та можливість впливати на рішення (а не лише брати участь у консультаціях), а також хто несе фінансовий ризик і контролює технологію.
Протиріччя в основі переходу. Філіне Веделл описала напругу, пов’язану з побудовою екологічно чистішої енергетичної системи на основі ланцюгів постачання корисних копалин, які все ще можуть завдавати шкоди довкіллю та спричиняти соціальну нерівність. Стратегічна автономія однієї країни не повинна досягатися за рахунок країн-виробників, таких як Україна, зазначила вона, а партнерства повинні підтримувати місцеву переробку та передачу технологій. Вона також наголосила на циркулярності та кращому узгодженні міжнародних правил і процедур належної перевірки.
Позиція українського уряду. Аліна Шуліма зазначила, що Україна покращує доступ до геологічної інформації, проводить електронні аукціони та обговорює угоди про розподіл продукції. Продовжується оцінка впливу на довкілля від гірничодобувної діяльності під час війни, а законодавство щодо відходів видобутку розробляється відповідно до законодавства ЄС. Вона наголосила, що громади повинні отримувати відчутні вигоди, такі як робочі місця, інфраструктура та податкові надходження.
Електрифікація: для кого і хто за це платить?
На запитання аудиторії щодо електрифікації було надано три відповіді.
Філін Ведел зазначила, що електрифікація має забезпечуватися за рахунок відновлюваних джерел енергії. Суніл Ачарія сказав, що в дебатах на COP31 не було порушено питання про те, який саме вид електрифікації мається на увазі, хто її фінансує та чи вона охопить людей, які досі не мають доступу до електроенергії, чи переважно обслуговуватиме центри обробки даних, штучний інтелект та приватні транспортні засоби. Анжела Асунсьйон додала, що жодна мета щодо електрифікації не буде досягнута без гірничих громад, на території яких знаходяться сировинні ресурси, необхідні для енергетичного переходу.
Що буде далі
Україна має можливість уникнути моделі, за якої ресурси видобуваються й експортуються, тоді як значна частина економічної вартості створюється деінде. Мета не повинна полягати просто у збільшенні кількості шахт. Вона має полягати у використанні розробки корисних копалин для підтримки відбудови, переробки, розвитку професійних навичок та чистого промислового розвитку в Україні, причому громади повинні мати реальний голос, а гарантії безпеки мають бути закладені з самого початку. «Razom We Stand» продовжуватиме розробляти описані вище інструменти моніторингу, щоб допомогти втілити це в життя.

